Стою на сцені перед мікрофоном
Жбурляю в зал вітрильники з душі
Читаю вірші наче перед Богом
Немов псалми оті мої вірші...
Регоче хтось
Об стіну б’є бокали
компанія в найдальшому кутку
Сп’янілій дамі блузку розірвали
А в „дабблі” розірвали вже губу
Дивлюся в зал...
Їх очі осклянілі
навіки в’їлись в тютюновий дим
З облич втекли всі кольори і цілі
Вже зайве далі бути молодим
...І раптом мозок прохромила думка
що все дарма
нікому не втекти
Ковтнула ніч те сонце як пігулку
І в цьому місці щастя не знайти
Читаю про самотніх і кохання
що в сутінках пірнає як маяк
Про тих хто розрізає вени в ванних
І хто стриба вночі під товарняк...
Шкода усіх хто слухав і не слухав
кого любив
а з ким і досі п’ю
Вони помруть
Затихнуть наче звуки
і навіть всі з контакту ICQ
...Але крізь дзенькіт
викрики і сварку
мій голос пробивався ледь-по-ледь
Раптово стихло все як десь у парку
коли прекрасна осінь наче смерть...
Стою на сцені і читаю вірші
жалкуючи що вічність – не життя
Вітрильники пливуть у повній тиші
туди де є сигнал - серцебиття
збірка "П`ята пора року" цикл "Осінні вірші"