Я – нічна сором’язлива риба
що з безвиході шукає порятунку
Б’юся головою в сіру товщу криги
злизую із неї візерунки
Ти як день розкидала волосся
ніжно-білими клубками скрізь по небу
Вчишся плакати чи так мені здалося
Ти як правда – любиш бути зверху
Сонце розпушило свої вуса
з неба дітям на нитках спускає літо
Я тобою наче травами зцілюся
Небо хочу по очах розлити
Сіються довкола теплі барви
На долонях намалює мить художник
Ковзає по шкірі ніч як чорний равлик
Ти смієшся
З неба крапле дощик
