Розкажи мені, Брідо, що відчуваєш в останні дні літа,
Коли час, мов пісок, втікає з-під ніг разом з хвилями.
І нічого, крім спогадів і ретроспектив не залишається,
Що відчуваєш, Брідо, коли твоє літо кінчається?
А я тобі розповім, що найлегше дихається біля хвиль,
Коли змиваєш з себе міський намул, маску скидаєш,
Знімаєш свій макіяж. І стаєш дихати, наче в перший раз.
Усім тілом вдихаєш кисень, видихаєш вуглекислий газ.
Видихаєш усі страхи, усі мороки, увесь свій біль і бруд.
Береш свій блокнот і нотуєш усе, що відчуваєш тут.
Аби потім, посеред міських провулків і людських атак,
Знати, що є десь місце, де можна вижити просто так.
Місце, де всі «musthave» стають «let it be»,
Де всі вулички і провулки ведуть до хвиль.
Де правду, можна витягнути з морських глибин,
І споживають цю правду, як правило, один на один.
Брідо, коли стомишся битись з собою і своєю тінню,
Приходь до моря і насолоджуйся внутрішнім спокоєм.
Бо, виявляється, щоб не тонути – треба розслабитись,
Щоб перемогти себе - потрібно перестати боротись.
ID:
602924
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 29.08.2015 22:23:55
© дата внесення змiн: 29.08.2015 22:23:55
автор: Annika Ly
Вкажіть причину вашої скарги
|
