Чи я живу?.. А чи пливу?..
Чи просто так життя марную?
Лиш серце б'ється наяву...
А чи й воно тріпоче всує?..
Когось любила? Чи люблю?
А чи й цвіло в душі кохання?..
Ступаю боса на ріллю -
Слізьми́ висіюю зізнання...
Що там уродить? Кропива,
Щоб найдошкульніше жалила?!.
Чи будуть щедрими жнива
Й навіки зцілять душекрила?..
Пусті слова, коли нема
У них ні іскорки із серця...
Душа порожня і німа,
Лиш відчай круком обізветься.
Душа порепана... мовчить...
Нема ні болю, ані крику...
Ця тиша... жахом скавучить
І сіє... паніку безлику...
Чому буденна марнота
Тримає серце у полоні?..
У небі - істина свята,
А ми... раюємо... в безодні...
О Боже, дай прожити так,
Щоб залишити слід-краплину,
Подай хоча б найменший знак -
Вкажи на праведну стежину!
Не дай зійти на манівці,
Зроби корисною для світу!..
Нехай у кожному слівці
Вершиться правда Заповіту!!!
які ж ви мені нові та незнайомі, та чомусь такі близькі, по доброті мудрі, по милосердю, по любові, по життєствердженню!
Оксаночко, не випустіть цю хвильку від себе, на її ритмах і настроях можна стільки сюжетів написати. від кохання, в якому і глибина почуттів, і життєва мудрість жінки, до квіточок-незабуточок, що понад стежками життя рости-цвісти мають!
РОЯ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
О, дякую Вам, любий друже! Старатимусь не випустити!
Старатимусь не випустити! 
Душевна глибота-бездоння у Вашому вірші, Оксано! 
Рада Вам! 
