- Батьку мій дорогий, вже півроку від тебе - ні слова.
Бережу твій дарунок - із "беркута" знятий шолом.
Хочу вірити в те, що ти досі живий і здоровий,
Але знаю напевне, що ти не здавався в полон.
Все у нас, як завжди, тільки мама ридає ночами,
Може, руки болять господарку тягнути самій...
Я стараюсь, як можу, але все частіше до мами
Просто так, помогти, заглядає сусід наш, Андрій.
- Дорогий мій Іванку, спасибі на доброму слові,
І що знаєш мене, бо і гадки не мав за полон.
Я вас дуже люблю, і хотів би побачити знову,
Але ми відходили, і я зголосився в заслон.
Не чекайте мене, я ніколи не вернуся, сину,
Бережи нашу маму, вона ще така молода.
Щодо дядька Андрія - він добра, порядна людина,
На заваді не стій. І нехай омине вас біда.
Не цурайся людей. І не бійся дивитися в вічі.
Біль і зло забувай, будь відкритим і чесним завжди.
Упивайся життям. Та коли Україна покличе -
Не питай, чому ти: ні на мить не вагайся - іди.
Я б останні строчки частково би змінив. На мою думку вірніше буде:
"Упивайся життям. Та коли Порошенко покличе -
Не питай, чому ти: ні на мить не вагайся - іди".
Дантес відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
