Коли люди гинуть від байдужих куль,
коли вже не рахують зруйнованих доль,
так тяжко лишатись романтиком...
І лиш бачиш себе маленьким знервованим равликом,
не потрібним надломленим кинутим гвинтиком,
що ще вірить, наївний, в любов...
Я воюю зі своєю душею,що створена Богом-романтиком,
вона прагне всі кулі зв"язати заквітчаним бантиком,
прикрити снаряди кольоровим мультиком-фантиком,
й веселкою змити всю кров...
Діток війни потішити милим сонячним зайчиком,
Стареньких людей повезти надії веселим корабликом,
І мамам повернути синів,й забрати їх біль!
Й зростити любов, там де панує кукіль...
