Барабанить дощ, по-барабану якось все
І знову сам собі психолог.
Що новий день мені цей принесе
Зрозумію лиш ввечері удома.
А поки сіре небо, що без перестанку льє,
Ручка та листок, сигарети, сірники,
Літаючи думки про щось своє
І, як завжди, хочу бути там де й ти.
Холодно на дворі, та чомусь тепло на душі
І пам'ять воскрешає ті чудові миті,
Коли ти щось розказуєш мені,
А мої очі дивляться в твої, такі кохані, рідні...
Та знову звук дощу вертає у реальність
Де я сижу один, сумний
Де сіре небо, холод і самотність
І ті самі мрії, про поцілунок твій.
Прекрасний вірш! 
