Думки наповнюються, шурхотять минулим..
Зринає в пам'яті моментик щастя..Знов гасне,
згадуються всі незгоди...Чому за стільки років не забули?
Ні ти, ні я уламки життів власних.
А час штовхає далі тіло й душу
І маєм йти, хоч дума хтозна де літає
Навіщо пам'ятати усе мушу?
Нести тягар через життя, до краю?
Стій, я раптом тут згадала, МИ ВІЧНІ!
Що ж тоді виходить? Стрибки в минуле мозком нескінченні?
Надія є, що через три сторіччя,
Моє нутро не здійметься штормами, за згадкою не сіпнусь до кишені.
Можливо, просто Богом виміряна норма щастячка -
Давно прожита мною, бо, дай згадаю...
Дійсно! Кожна цяточка
Проймалась дивом радості й любові!
