Вже пізній вечір навкруги,
І сяють зорі з блиском в небі,
Луна освітлює шляхи,
На тлі цього блукає дехто.
Здається це ось те буття,
Романтика всіх зустрічає,
Бо то закохані серця,
По місту парами блукають.
Кохають мить вони життя,
І долю що їх пов’язала,
У їх очах те майбуття,
І мрія в серці що буває.
Вони кохають кожну мить,
Стискають с трепетом долоні,
У грудях є вогонь… Горить,
Що живиться у кожнім слові.
Вони кохані тим буттям,
В турботі ніжно обгорнувшись,
І поцілунки на устах,
Є для кохання подарунки.
І посмішки, і погляд той…
І мова ніжно солов’їна,
Веде закоханим одно,
Кохання що дарує крила.
І в цей момент я відведу,
Свій погляд що це споглядає,
І подумки собі скажу…
Моя душа не забуває.
Вона вже терпить це давно,
Й цією біллю обгорнувшись,
Десь притаїлося на дно,
Осколків серця так мого.
І подихом так важко в горлі,
Є сум й реальність майбуття,
Романтика в вечірнім місті,
Що зводить в щасті два серця.
А.А. Отченко
