Мабуть в моїх грудях
Душа закам'яніла,
Й без того черства,
Почорніла і мала.
Вона мене питає:
"Чи можна жиро увесь вік кохати,
Коли тебе не помічають,
Проходять мимо,
На привітання дарують огидне "хай"?".
Вона нестерпна і гидка,
Моя душа,
Зовсім не знається
На щирих почуттях.
Мабуть, розтанула в тумані,
Мабуть, не знає і життя.
Вона глузує над тілами,
Вона знущається із власних почуттів.
Чи можна так кохати,
Коли тебе не бачать,
Коли не помічають.
Проходять мимо і, сміючись, вдаряють
По наболілому. І так щораз.
Хоч що кажіть, та я не вірю,
Не вірю у ілюзію чуттів,
Не хочу жити у обмані
Власних вигаданих днів.
А ви любіть, а ви страждайте,
Немовби інших стежок не було,
Ви йдіть тернистою і кровію стікайте,
Живіть у власно створенній брехні.
А я не хочу бачити,
Не хочу чути.
Не справжні ваші почуття!
Вони то вигадка,
То лиш ілюзія,
То лиш туман, а не ріка!
Чому ж ви тонете у тому,
В чом можна ли'ше заблукать?
Чому ви плачете від того,
Що можна враз сонцем розігнать?
Та, байдуже, ви не послухаєте й слова,
Солодкий присмак має ваш туман,
Він треба вам, щоб не бачить море,
Щоб зорі не дістались ваших Мар.
Блукайте, блукайте, навіжені,
Живіть чи, мо', існуйте і любіть
Оту, що вас не бачить,
Що відвертає погляд,
Що навіть не думає про вас.
О, так, солодка її мова!
О, так, чарівні ті вуста.
А який голос?!!
Голос такий, ніби грають на сопілці небеса!
От тільки сумно мені на вас дивитись
Сумно, жаль, проте таке життя.
Одні пірнають з острахом у воду,
А інші - щасливі від нещасного життя.
ID:
579671
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 08.05.2015 00:37:53
© дата внесення змiн: 08.05.2015 02:27:00
автор: Con Affetto
Вкажіть причину вашої скарги
|