Десь у темній далечі
червоніє край землі,
як пожежа загорілась,
там земля розчервонілась.
Піднімається все вище,
світло те стає все ближче,
зажевріло, забуяло,
в небі полукругом стало.
Сонце в небі появилось,
на землі все розбудилось,
і у глухій тишині
розлились співи пташині.
В кожної свої пісні,
але всі вони дзвінкі,
про любов і про розлуку,
є про щастя і про скуку,
є про зраду, є про вірність,
є про прощення і ніжність,
разом всі вони лунають,
одна одну доповняють.
Ось вже сонце в небі височіє,
своє тепло землі дарує,
земля ж у відповідь йому
буяє у квітковому танку,
дарує сонцю цю красу,
й неначе дівчина у вінку,
маками вуста розчервонілись,
півоніями щоки налились,
і очі волошками синіють,
як води кришталеві в озері блистять,
а коси колосяться ячменем і пшеницею,
і заплетені коси з річок стрічкою.
але знову тихо стало,
і пісень пташок нестало,
й квіти зібрались в купки,
готові бачити вже сни.
І ось у світлій далині
знов червоніє край землі,
як пожежа загорілась,
там земля розчервонілась.
Опускається все нижче,
світло те стає все дальше,
ось і зовсім воно згасло,
та взамін йому прийшло
сяйво місяця холодне,
із срібним проблиском воно.
Він небу зіроньки дарує
й ошатно ними прикрашає,
і руку благородно простягує землі,
й запрошує її на прогулянки нічні.
Вона ж зрадлива, як русалка,
збирається, як вибаглива панянка,
волосся своє розпустила,
як річка води розлила,
і очі, що нагадують озера,
холодні стали, наче піднялися з дна,
і губи, зрошені росою,
сяйвом не зрівняються з зіркою любою.
Ось вона зібралась, неначе королева,
руку місяцю подала і гуляти з ним пішла,
по молочному шляху, між сузір'ями своїми
він веде і зачарована земля падає в його обійми.
Але знов пора прощатись настає,
ось вже перший промінь сонця сяє,
і знов вона облик свій міняє,
і зовсім інша перед сонцем постає.
Та сонце про зраду ту вже знає,
й промінням своїм ніжно не ласкає.
від його ревнощів земля горить, палає,
прощення просить, молиться, благає,
зжалівшись, небо хмарами її вкриває,від пекучих променів ховає.
Від місяця і сонця заховає,
нехай земля про все сама подумає.
ID:
578251
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 01.05.2015 12:42:25
© дата внесення змiн: 01.05.2015 12:42:25
автор: явна
Вкажіть причину вашої скарги
|
