За що полинула сльоза?
Й комок у горлі наминає,
Від болю втомлена душа,
Безжально гірко так страждає.
Страждає серце кожну мить,
Коли згадає те що було,
Тремтить душа, завжди тремтить,
Нажаль нічого не забуло.
І не забуде ні на мить,
Усе ось те що проминуло,
Воно залишиться в мені,
Кохання пошепки шепнуло.
І шепіт цей він нагнітає,
Те полум’я в серці моїм,
І сльози ці не приховаєш,
Нажаль навіяло мені.
За що ж полинула сльоза?
Що швидко котиться щокою,
Вона нестерпно від душі,
Забрала лиш части болю.
І полонила в голові,
Ті спогади, щасливу казку,
Яка закінчиться у сні,
Де мрії здійснюються вчасно.
І опустившись до землі,
Гіркою є буденна ясність,
Щасливо було там в вісні,
Нажаль жорстока ця реальність.
І озирнувшись навкруги,
Не помічаю я нікого,
Нема бажання далі йти,
Комком у горлі тисне знову.
І сильно б’ється серце в такт,
Що нагнітає спогад новий,
За що полинула сльоза?...
За спогад той що був казковий.
А.А. Отченко
