Мій сад обтяжений у снах
Стоїть у пишноцвітті,
А я тримаю у руках
Загадку Книгу, Ноєва Завіта...
Куди мені...і грішній і земній?!
І шо робити з Нею?...
Я ж так люблю свої сади
У них переплились
суниці і каміння.
Все,що покрилось мохом вже давно
Коріння вперто ще тримає,
Кроти сліпці, порили саме дно
І чернозем,як смакоту
Із ніг на голову зложили....
А що сліпцям?!...
хіба їм до вітрів,що всі пилинки
в павутиння здули....
Мої сади в полоні снів,
а я над ними все літаю.
Там райські яблучка,то сонця плід
Черешні...зорі некостляві
І мудрість Книги,то відгадок Світ,
Де істини блукають вічні тіні.
