Кожен з нас любить мріяти, а особливо. коли у житті не все так як хочеться,точніше, все зовсім не так. Кажуть, думка матеріальна, та чомусь, мрії завжди залишаються мріями.
Ось лежиш, дивишся в темноту і починаєш фантазувати своє майбутнє... А з ранку прокидаєшся і розумієш - фантазії і мрії залишились там у темноті, а тут реальність і все ж такі самі проблеми. На автопілоті біжиш на роботу, займаєшся повсякденням, живеш як робот за розкладом, інколи навіть забуваєш, що ти людина. Але приходить час коли емоціїї випливають, вони не поміщаються в душі, чи у голові, а разом із сльозами вириваються зовні. Як не дивно, але сльози це, напевно, ознака людяності. Коли можеш плакати - ти людина.
Якщо сказати чесно, я заздрю тим людям у яких є справжня сім"я. Коли з роботи хочеться до дому, коли хочеться пригорнутись до рідного плеча і просто помовчати, коли відчуваєш себе заміжньою, тобто - за мужем, як за стіною, а не так як за гіпсокартоном. Вірю, звучить смішно, але і таке буває у житті і як не дивно буває дуже часто. І не обов"язково збудувати дім, виростити дітей і посадити дерево повинен чоловік - дуже часто це буває жінка.
Але як би не було - мрії допомагають йти в перед, може тому і матеріальні.
