Не було кращої у світі днини,
Коли Господь життя благословив,-
Коли матуся народила сина
І як татусь до серця притулив.
Як перший крок по - сонячному світлий
Матусі душу радо зігрівав...
І таточко надійно і привітно
тобі назустріч руку подавав!
Твоє серденько радо в грудях билось.
Як перша вчителька вела у перший клас...
Шкільна стежина квітами стелилась
І гарні успіхи рясніли раз -по-раз.
Нові стежки, нові завдання
І відкривались різнії світи-
Там часто виникали запитання
"Для чого в світ з'явився саме ти?"
Ми маємо і Президента, і парламент
І ніби обрані по-чесному й людьми.
Чому ж Вкраїнонька така недосконала?
Чому існуємо, а не живемо ми?
Спитаєш в тата:"За які провини
Земля свята ганьбиться ворогами?"
-Ось ти і виріс, мій коханий сину!
-Він ще маленький,-заперечить мама.
- Ні! Не ховатимусь, я буду воювати!
Не допущу ганьби моїх сумлінь!
На хвильку зупинюсь в порозі хати
Й поїду з військом в східну далечінь.
Туди, де кожен стане рідним братом-
Разом вціліти, може й полягти...
А серце мамине стривоженим набатом
Молитиме:"Всевишній, захисти!"
Господь почує слізоньки матусі
І рідним голосом промовив уночі:
" Не плач, ріднесенька, до тебе повернуся
У теплім вітрику і цвітом навесні"
Політ журавлика над мирним полем
Підкаже- син загинув на війні...
І вся Вкраїнонька душевним болем
Його зустріне в цинковій труні.
Матуся склякне, обійнявши домовину,
А вітер ніжно слізки їй задув...
- Ти став героєм, мій дорослий сину...
А тато схлипне:"Ще таким маленьким був..."