Я шукаю тебе, я вимолюю долю у неба,
по стежках-манівцях я нескорено, вперто іду.
Бо шукаю тебе і нічого мені більш не треба,
знати лиш, що колись я кохання для серця знайду.
Я шукатиму скрізь: де тумани ховають печалі,
де сріблясті сніжинки заснуть на холодній щоці.
Я шукатиму й там, де ще мною незвідані далі,
поки прагне душа йти з тобою рука у руці.
Знаю я, що знайду, ти не міг просто так загубитись,
це був долі злий жарт, може, й хрест на самотніх плечах.
Бачу часто у снах на коні тебе, ніжний мій витязь,
та з промінчиком раннім ти помчиш на Чумацький Шлях.
Може, це тільки сни, а реалій я не помічаю?
Біль пронизує душу від довгих, пекучих ночей.
Бо не стріла людей, що кохають аж так,до одчаю,
без брехні, без обману й нещирих, фальшивих речей.
