Він був один у цьому світі зі своїм болем...
з кожною миттю життя покидало Його побите тіло...
пливло усе.
примарні постаті Його предків
з’являлися й зникали нагло.
з ран, пробитих Його ж кістками,
витікали останні краплі життя...
згадувалось: щасливе дитинство, свобода, кущі,
ліс, дороги, подвір’я, біля якого мешкав,
подруга життя і Той-хто-весь-час-топив-Його-дітей...
...і ця клята таратайка на колесах,
що чавить все живе...
вмить якась сила наповнила Його востаннє.
Він глянув туди, звідки йшов Той.
підійшовши, Той вдарив Його по голові залізякою.
на асфальті у конвульсіях востаннє витягнувся Він.
відтягнувши собаку до канави, Той подумав:
«Він був один у цьому світі зі своїм болем...»
