Три лелеки
У вирій далекий три лелеки летіли
Так пахло гіркотою їм поле сумне
«Сини лелеченьки ви б трішки присіли
Або зачекали у небі мене»
Незвідана, люди, нам доля пташина
Лиш пам’ять скорботна від отчих могил
«Синочки лелеки, у чому я винен,
Що старість забрала всю силу від крил?»
Злетілася з краю сто-тисячна зграя
Лишався позаду зажурений шлях
«Брати мої любі, сказати що маю
Чом батька немає? – питає вожак»
У вирій далекий три лелеки летіли
Від рідного плеса з одного гнізда
Лелеки, лелеки у даль посивілу
Вмить долю віднесли і юні літа .
