|
Не справедливе це життя,
Одні цілком розчарування,
І є надія на одне,
Щоб не згасало то бажання.
І мрія щоб завжди була,
Що квіткою гарно розцвіла,
Так щастя з радощів душа,
В житті з’явилась на тих крилах.
І в небо високо внесе,
Твої бажання і ті мрії,
Й забудеш ти нещастя те,
Що лиш життя твоє змінило.
Та час лікує рани лиш,
Що доля тихо полишила,
Покинувши лиш так тебе,
Самотність душу оповила.
У ній жага життя одна,
Що губить мрії , тишком душу,
І ти в самотності лише,
Думками серце з місця рушиш.
Бажаєш рватися туди,
Де серце спокій б дійсно мало,
Та ти залишився один,
Із спогадами що ридають.
І серце те що ти кохав,
Окаменіло охоловши,
І ти із сльозами страждав,
Та час крокуючи минав.
І лиш невпинно у житті,
Є почуття що дійсно щирі,
Розтоптані лише в мені,
Далеко й глибоко в душі.
І час що дійсно гоїть рани,
Залишивши лише рубці,
В житті навічно не згасають,
Як спогади що в голові.
І те життя що проминуло,
Була щаслива то пора,
Та лиш мене так підкосило,
Я гляну лиш тебе нема.
І напевно та жорстокість,
Де людяності вже нема,
Кохаючи тебе відкрито,
Ти просто тишком так пішла.
А.А. Отченко
ID:
562537
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 26.02.2015 03:32:54
© дата внесення змiн: 26.02.2015 03:32:54
автор: Андрій Анатолійович Отченко
Вкажіть причину вашої скарги
|
