не відпускай мене... ніколи! удержи...
нехай нам вітер долі допоможе,
очікувань нехай підсушить сльози,
а ти мене, мов вперше, полюби;
до ранку пести тіло моє й душу,
цілунками ритмуй серцебиття...
тобі віддала, в полон, я життя,
тобі роками вірно й мовчки служу…
люби мене на скільки стане сил!
нарешті, милий, я у супокої -
із небом, тебе виграла в двобої...
люби мене, ніхто як не любив…
ніколи й нікому!
та мусиш і знати,
Кохання моє - не жертовний полон,
а кращий здобуток,
який будеш мати,
прози не буде, забудь слово "сон"!
пестити тіло і душу в цілунках
свіжої рими -
то суть назавжди,
навіть сльоза - елемент для малюнків,
фарбам розчинник сильніщий води...
з небом в двобої,
вітру назустріч,
зливу обнявши, ми будем іти,
тільки Поезія!!!
поруч з тобою
я буду проліском ніжним цвісти!
корозлик відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую за чудовий коментар і що знаходите час читати мої..рядки
