Ось і осінь наступила,
Віє вітер з-за ріки,
Он швиденько полетіли
Щебетливі ластівки.
Тут в сараї і під дахом
Влітку вивелись колись,
Покружляли понад шляхом,
Десь у вирій подались.
Як всідалися рядами
Проти хати, на дротах,
То прощалися із нами
Із сльозами на очах.
Ще теплесенькі гніздечка,
Як заходиш у сарай,
Не сказали ні словечка:
«До побачення! Прощай!»
А улітку щебетали:
«Віть –віть – віть
Та віть-віть-віть», -
Я той самий звук словами:
«Виростайте та живіть».
А за ними табунами
Чорно-сірії шпаки,
Попрощалися із нами,
Ніби родичі які.
До побачення Вам, птахи,
Й люба ластівко моя,
Та не збийтеся ж зі шляху,
Як без Вас залишусь я?
За моря з голубизною
Ви ж недовго відлетіть,
Буду ждати Вас весною,
Повертайтеся й живіть.
повертайтеся живими-найчастіше прохання нині.до людей і до птахів ми звертаємось-живіть.сумно Ви так про ластівок ,зболено...маю теж про ластівок,правда-дитячий http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542544
У моєї бабусі в селі на Полтавщині такі ж романтичні ластівки!
