Я звісно не навчусь ходити по воді
Та плакати без сліз; людині не дано
летіти в височінь без крил тілесних
і із журбою буть на самоті;
іще одне життя нам не нанести на панно,
ран не загоїти тяжких словесних
Ретельно обираєш голку, нитку, полотно
Воно тебе під три чорти! - і вишива само
Хрестами, гладдю… десь-коли тамбур
петляє швами нездоланних бур…
я очевидно не навчусь ходити по воді,
бо вже ходжу, не вочевидь,
і плакати без сліз не є потреба
вони криштальні й відображують блакить
як на пташиних крилах я літаю окрай неба.
Ми із журбою не буваємо на самоті,
Вона приводить друзів, завдячую її я доброті.
