Багато для щастя не треба,
І справа за зовсім малим-
Поїхать , де зорі в два неба
І верби не просять води.
Багатометрові бетони
Не стискують там горизонт,
Пухкі магазинні батони
Не дуже і любить народ.
Міщани поглянуть навколо-
Пилюка і, вибачте, гній
І не зрозуміють ніколи
Дитячих моїх ностальгій.
Весілля гучні, голосисті,
Насправжня морозна зима,
І школа одна, на узвишші,
Якої давно вже нема.
Порепані п’яти за літо
І терпкість нестиглих вишень,
Та всього смачніший у світі
Окраєць з батьківських кишень.
Буття суєтою притисне
І тільки настачишся сил,
Аби лиш зрідка, на Великдень
Припасти до рідних могил.
Ринкові вулкани і зсуви
Із тебе зробили не те.
Село, ти прости нерозумних,
Не дуже уважних дітей.
Тут вірш добігає до крапки,
Я ж ставлю крапки і крапки.
Не вийдеш в любові за рамки
І нічого взяти в лапки…
