Зимою сонце плавало на дні нічного чаю,
Та там його тепло не кожний міг знайти.
Егоїстичнний образ бачив там себе,
Та розпускав плітки, про те, які у нього зорі.
А усамітнений сплітав усі світи,
І в них тонув, на дні лишаючи свої сліди.
Підписуючи кожний крок, мандруючих ковтків.
Так йшла розмова до своїх три крапки.
Спокійно й затишно тягла у постіль заметіль.
Та відкладаючи у памяті моменти мовних одиниць
Та невербальні компоненти з ними.
Створили море емоційних злив,
На цю іще одну змістовну ніч,
А ліжко наче човен відійшло за вітром
Знаючи що далі буде іще купа берегів,
Ціла купа однієї і той самої землі.
