холодними монбланами,
аморфними парнасами,
ми їхали, тікаючи
від дослідів віварію.
ми їхали м'язистими,
знедоленими трасами,
що солодко судомили
фрагментами аварій.
двигун-астматик схаркував
бензин на жили бітуму,
ще зовсім квола ожеледь
спиралася на милиці.
у звивинах галактики
лишились між орбітами
мої лайливі вигуки,
твої спітнілі вилиці.
книжкові блоки з мапами
єдналися капталами,
слова жувались з важкістю
і грузли поміж яснами.
смерть спала у багажнику.
ми ніч скували фарами,
й незграбно дрифтували
над осколково-фугасними.
я в твою шкіру вводила
вакцину з диму й цитрусу
з крихких ключиць віві́трила
всю вбивчу силу радію.
зізнання огорталися
шарадами із криптосу,
й піснями наших юностей
в картавім авто-радіо.
ми їхали товарами,
що рвуть чужі артикули.
нам пальці рук позначили
наколками-штрихкодами.
чорнильна голка з вірусом
влізала під кутикулу,
погруддя, мов титанове,
тяжіло з нагородами.
хіба усе це має ще
хоча б химерну значимість?
на диво, майже вижили,
братавшись з серпантинами.
лиш жаль, що по приїзді ми
удруге не побачились.
дорога, ставши першою,
лишилася єдиною.