Ранок трубить у ріжок,
Небо полум*ям палає...
Дім в діброву заглядає,
Що сховався в моріжок…
Поспіша до двору рід:
Вийшла з хати сива мати,
Вийшов батько проводжати
Сина - лицаря в похід.
Паляницю й образок
Вуй вручив – благословляє,
Ненька жваво наливає
Медовуху в келишок.
Пригорнулася до пліч…
Білу вишиту сорочку
Приміряє: -Це, синочку,
Шила з льону в зимну ніч.
До воріт коня веде
Метушливо – невеличка
З стайні меншенька сестричка –
Аж земля під ним гуде!
-Дай же клятву ти мені, -
Вороному, як сідлає,
На подвір*ї промовляє, -
Будеш братом в чужині!
-Шабля ця для завзяття,
Як спізнаєшся з бідою:
Стань в бою йому сестрою,
Вбережи щораз життя!
Босоніж біжить дівча:
-Не забудь в лиху годину!
Прив*язала жмут калини
До сідельця, до збруча.
-Це від серця рушничок –
Вмиєш личко на світанні
Чи пов*яжеш в полі рани,
Вчувши милий голосок!
Срібні сльози на очах.
Під копитом промінь зблиснув:
Козак тричі в лузі свиснув –
Закурився Чорний шлях.
