Не помічаючи круг себе ні людини,
І ні тих слів, що рвуться в неї з уст,
Іти повз блідості, щоденності, рутини,
По не протоптаним ніким стежинам,
Не згадуючи як самого звуть.
Зливаючись з природою натхнення,
Немов у коконі творити лиш дива,
Не всидячи на місці, так шалено,
Коли тріпоче в грудях безперервно
Те серце, що від рими ожива.
В руці вже неважливо, що тримаєш,
Чи ручку, чи перо, огризок олівця,
Ти на папері душу виливаєш,
Із кожним словом ти себе вплітаєш,
У свої вірші, все до краплі, до кінця.
І ти живеш із ними щохвилини,
Ти робиш видих, а вони – за тебе вдих,
З віршами ти цілий, не половина,
Як мушля ти, в якої є перлина.
Прошу живи і все це не проспи.
09.12.2014 р.