Відкриттям , напевне , це не стане:
Серед чар існуючих та див,
Цей офірно – відданий порив
Шокувати світ не перестане.
Синім ранком , темними ночами
В час руїни , лиха чи грози
При свічках стає під образи
Квола постать згорбленої мами.
На колінах хреститься перстами,
Піднімає очі до небес
І молитву шепче , щоб воскрес
В душах інших , шорсткими устами.
Щоб там в світі цьому не струсилось ,
Просить долі світлої в путі,
Щоб від втрат і болю у житті
Серце сина битись не втомилось;
Щоб не смів ніколи забувати
Ні пісень я маминих , ні слів,
Щоб на мові пломеня й вітрів
Вмів добро у душі засівати;
Щоб талант та прагнення здорові
Досягли довершених вершин,
Щоб не зміг найменшу із хвилин
Між людей прожити без любові…
Час спливе…На покуті так само,
Склавши руки струджені між брів,
За спокуту , прощення гріхів
Молить Бога віруюча мама!
