….На мить наснилося, що знову я без тебе…
без дотику твоїх вологих вуст…
без тепла твоїх долонь на своєму волоссі…
без твого щемливого нашіптування біля моєї скроні…
Наснилося, що знову я без твоїх міцних обіймів,
які утримували мене на межі двох світів – гіркого минулого та тривожного майбутнього…
І я прокинулася від жахіття, сповита намистом холодного поту…
Відкриваю вікно у безмежний простір чаруючої ночі,
аби на повні груди вдихнути прохолоду прозорого нічного неба,
вдихнути разом із діамантовим мерехтливим сяйвом кристалів зірок…
вдихнути розбурхані пасма принадного марева, насиченого смаком ментолу…
Я виливаю до своєї спраглої душі,
терпко-гіркий полин твого кохання,
смарагдовий абсент, що відключає розум…
щоби змогла злетіти до твоїх обіймів…
насолодитися твоїми поцілунками…
і сховати глибоко у тенетах своєї душі блаженство…
Бо, навіть, якщо я впаду додолу...
якщо з часом мені стане нестерпно боляче...
то я щаслива тим, що це відчула...
то я щаслива тим, що прожила...
