Хочеться тобі розказати, що за вікном зима,
Хочеться тобі розказати, що буваю щасливою,
Вчуся зберігати спогади, що падають зливою,
Я ще досі не розумію, що в цій країні сама...
Знаєш, мене дивують ці люди і їхні настрої,
Я розумію, що розівчилась думати, як вони,
Я не хочу, я протестую проти безглуздої війни,
І завжди дотримуюсь думки своєї, власної!
Я лікую свій смуток, як нестерпну недугу,
Мені не вистачає твого почерку і інтонації,
Не ношу теплих шарфів і чекаю твоїх нотацій,
Здається я повертаюсь на злітну смугу...
Знаю причину своїх зрив й неспокою,
Але заковую себе в пусту рівновагу,
Тихо, повільно шукаю потрібну повагу,
До себе вимоглива, часом буваю жорстокою.
Пишу про те, що наболіло і палає вулканами,
Як хочу тебе обняти хоча б дотиком,
Бо ти мимоволі став найсильнішим наркотиком,
Але шляхи між нами розділені автобанами.
Була б моя воля я б просто відкрила кордони,
Я б стерла формальності, спростила б життя,
Сказала б усім, що завжди є не легке вороття,
Забрала б нас з цієї терпкої критичної зони!
А поки що я цілую тебе серед німої пітьми,
Бажаю знайти в душі твою рівновагу,
Не проміняй щастя на дешеву розвагу,
І пам'ятай, що існує займенник "ми".
© Наталія Шафран
ID:
540449
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 30.11.2014 15:32:13
© дата внесення змiн: 30.11.2014 15:40:55
автор: Наталія Шафран
Вкажіть причину вашої скарги
|
проникливо, гарно 
