Дитя простягло рученята до птаства - ужалив бджолиний рій,
дитя серед мотлоху струнко стояло, мов ставний німий експонат.
Пожовкле волосся упало на землю від ядерних терапій,
Багряні вуста прогинались крізь точки від'ємних осей ординат.
В дитяти відняли всіх плюшевих зайців - дали вогнепальне до рук,
дитя заховало в глибокій траншеї ще ледве пульсуючий мир.
Блакиті очей, мов опудалу, дзьобав в три барви фарбований крук.
Дитя все просилось до Чорного моря, та вдруге відправили в тир.
Дитятко благало надати нічліжку годованих байстрюків,
та ті, в свою чергу, гонили малого від своїх коштовних одеж.
Дитятко вивчало абетку, й складало докупи найкращі із слів,
на кожне прохання віддати останнє завжди промовляло: "авжеж.."
Дитя потопало між вбогих колекцій пожовклих сплюндрованих книг.
Дитя із кривавого терену плело на світлу голівку вінок.
Солоним обличчям горнулось щосили до дужих мозолистих ніг -
його ударяли в живіт, і без докорів совісті вершили крок.
Дитя підливало червоні троянди, і мінами всіяний ґрунт.
До сну йшло не крізь колискові, а звично під стогін вечірніх молитов.
І кожна розмова з дорослим бажала роз'ятрити спалений бунт...
моє жовто-синє дитя пізнавало дорослість із присмаку битв.
