Мене повторно вдарило в озноб,
Гуркоче серце, мов у бочці камінь:
В мені живе мохнатий злобний жлоб
З чіпкими мозолястими руками.
Коли моє помітять сум’яття,
Бурмочуть друзі: "Знову загуляє…", -
Мені з ним тісно, з ним нема життя!
Він замість мене кисень ввесь хапає.
Він не двійник і він не друге "я",
Пояснення усі лишень дивацькі:
Він плоть і кров, погана кров моя –
Подібне не насниться і Стругацьким.
Чекає він, щоб я скінчив витки, -
Рядок доручить вивести правиці,
Обачним стану й водночас жорстким,
І всіх продам гуртом і поодинці.
Не виправдовуюсь я, далебі –
Життя минає, тане хай, втікає,
Та не пробачу митей тих собі,
Коли він мною оволодіває.
Я залишок останніх сил зібрав,
Йому не вийти отепер зі скрути:
У глотку, в вени я вжену отруту –
Жере хай, здохне хай – я схитрував.
текст оригіналу - http://rupoem.ru/vysotskiy/menya-opyat-udarilo-v.aspx
Важка це праця переклад. Адже, коли пишеш свого вірша є широкий спект, а коли перекладаєш, то обмежений оригіналом, от і залишається в цьому вузькому діапазоні створити щось особливе. Але Вам це чудово вдається, от видно, коли робота йде з любовю
Олександр Яворський відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
справді, переклад зобов'язує дотримуватися і змісту оригіналу, і бажано й форми. Тому доводиться викручуватися, щоб збереглася і структура, і не втратився зміст. Але попри складнощі, це водночас цікаво. Тим більше, коли твір подобається, зачіпає, то й натхнення до перекладу зростає в рази! Дякую!