Нема ціннішого ніж найрідніші люди.
Ніхто, крім них тебе не пригорне.
Не скаже добре слово, не полюбить.
І в горі носика тобі не підітре.
Не знаю як комусь важливі гроші.
Вони ж такі холодні папірці,
які тепло у хату не запросять.
Не обіймуть в болючій самоті.
Не знаю, що важливого в прислузі.
Ти можеш завдяки їй утвердитись.
Або втонути у блюзнірства дусі.
Здавалося б нема причин журитись.
А що коли почнеш чомусь хворіти?
Або не стане грошей, статків, служок.
До кого йти, коли почне боліти?
До слуг, директорів, "подружок"?
Ну от малюються етюди...
І явною стає життя картина.
Нема ціннішого ніж найрідніші люди.
В багатих теж життя буває не малина.
Все ж краще, ніж бути самому 
