Серед присмерком скутого міста блукають вогні
ЧУЖИХ вікон, в котрі щоєсил пробивається вечір.
На полицях ЧУЖИХ пил жують нами придбані речі.
Сколіозні дахи захлинаються в темній слині.
ЩОСЬ кульгаво ступило за наш непривітний поріг,
змалювавши зухвалу тендітність бузкового грона.
Окрилило, спокійним ударом штовхнуло з балкону,
і пустило в політ, попередньо позбавивши ніг.
Стати першим з програвших - до біса сумнівна заслуга,
не зуміли іти, але ЩОСЬ притягло до фіналу.
відібравши оселю в ЧУЖИНЦЯ, домашність не вкрали -
ми й у стінах прилизаних затишком ті ж волоцюги.
Траєкторія руху в руїну ввійти не змогла -
Спільне ЩОСЬ, виявляється, ще непримітно жевріє.
Та циклон приміряв літу грубу мотузку на шию,
а це значить, що НАС розіпнуть із порою тепла.
