Наче чорний вже так не ріже,
звикла бачити в сутінках смак.
Та до тебе я хочу ще більше,
аніж хоче свободи - раб!
Я б спитала: "Ну як на вершині?
Ти зустрів там усіх, як хотів?
Чи заварюєш каву в чашині,
чи ганяєш по небу котів?"
Часто думаю, дивлячись в хмари,
які схожі до твоїх очей -
чи залишиться страх від почвари,
що приходить із плином ночей?
Так банально признатись, гірше -
геть повірити в силу пітьми,
і чекати щоночі все більше
чи прийдеш, а чи ні - ти!
І от чорний все глибше й глибше,
заливає щілини душі
темним морем. До берега - швидше!
Щоби сум назавжди не здушив.
Звикла бачити погляд твій в небі.
Якби знати де ж місце на мапах?
При останній своїй потребі -
я б шукала тебе і на запах....
Наче чорний вже так не болить,
і здається, що все вже позаду.
Та здається всього лиш - на мить!
А душа так жадає розради..
