В їх коханні щось дивне дрімало,
Щось снувало між сизих злив.
Час-убивця довів до фіналу:
Перелюбила і недолюбив.
Вона часто ховалась в кімнаті,
Діставала його листи,
Де слова ще були не розп'яті
На уламках брехливих сльоти.
Вона гаряче в них задихалась,
Пальці терпко сплітали хреста.
Він для неї - проста досконалість,
А вона - досконало проста.
Він сумління сховавши в кишені,
Жертву чисту з гарніром з'їдав.
Її очі - застиглі мішені,
Його руки - голодний удав.
Втрати страх і безмежна покірність
Проти влади жадоби й пихи.
Як же, доле, для чого зустрілись
Дві полярно разючі жаги?..
