Нехай це буде просто сон.
І ти скажеш лише тобі відомі слова,
у нашому місці…
Хрумтять камінці попід ногами,
Немов попкорн у темнім сховку рота,
Та я слухаю тебе, і бачу тебе
У кожному помаху крильця.
Метелики…
Старий кофр пахне лінню і літньою спекою,
Думаю і фотоапарат,
Коли внюхатись, теж має що сказати.
Перестиглі груші гомонять голосом мух та мурах.
Літо вицвіло.
Метелики…
Крильця малюють орнамент ночі,
Переказують вітання ліхтарям
І падають замертво,
Вражені світлом, з подивом і радістю на обличчі, -
Вони бачили кохання.
Метелики…
Тріпочуть крильця, на контурі губ танцює серпень,
Серпик встромляє свого язика
У порожнє цебро двору,
Лізе у щілини,
Метеликам утинає крила…
Метелики…
Спати, спати, спати!
Та де там!
Нюхаю ніч.
А вона, кошлата,
Липне до ніздрів кошачим пухом,
Ромашковим пилком,
Сухим листком……
Нехай, то лише сон.
Танець уяви.
А ти скажеш, - ну що ж, а ми і тут, і там, і ще он отам
Цілувались…
А ти скажеш – сон?
Сон…
02.08.2014р.
