Брехня отрутою проїла очі.
Гнилі до хати яблука внесли.
Кілком у серці правда кровоточить.
Нікчемних стало забагато слів.
Гірких без краю сліз ховають ночі,
Злітають в небо тисячі молитв.
Хто зітре горе у серцях дівочих?
І через кого матерям душа болить?
Хто винен в крові на степах широких?
Хто небо чорним димом прокоптив?
Довірливі… Не чули тихих кроків,
Як нам війну підклали прямо на поріг.
Проклався вже кістками шлях додому,
Скількох героїв вкутав чорнозем!
Чужі війська поповнюють кордони…
Бездушні… Аж совість їх сама себе гризе.
Та час настав. Осяє правосуддя.
«Поборете», - Шевченко навіть знав.
І візьмуться за руки українські люди –
Бідою ворог нас міцніше об’єднав!
(23.07.2014)
