Сьогодні новий день, нова битва, нове життя і сьогодні новий я, знову. Сьогодні я знову візьму те що хочу, бо це моє право, право сильного.
Я знову сидів на ліжку і знову курив і знову думав. Як важко думати, краще потонути у вирі життя, задихнутися від різноманіття його запахів, краще насолодитись досхочу, звільнитись він усіх рамок нав’язаних із-зовні. Я ненавиджу таке існування, ненавиджу його обмеженість. Чого ти хочеш…!? Все можна…! Тільки спробуй і візьми. Я ловлю кайф, я закоханий до божевілля у життя, моє…
Але є інший я, він мене обтяжує і пригнічує своєю присутністю, він знає все, йому відомі слабкі місця. Він доторкнеться і я падаю на землю, у сумнів, він сліпий, але його хватка міцна, і тепер, я на короткому повідку, я рвуся з усіх сил, але він стримує. Він прошепоче на вухо щось, і я, його пес, нашорошусь, він ткне палку, і я заклякну від страху.
Ось цей вічний діалог двох начал, але грані стерті і ми уже не розрізняємо що є правдою, ідеали гуманізму і антропоцентризм – два стовпи нашої цивілізації. Але як далеко ми зайшли…? І уже добрі наміри не такі добрі і зло стало моральним… Ми огородилися колючим дротом і кам’яною стіною, назвалися Богами щоб правити над усім світом, нам “мало” і тепер кажемо “хочу ще” замість дякую… Мало по малу ми своїми руками будуємо гетто із посмішкою на обличчі і віддаючи честь нашому фюреру. І тост “за мир во всем мире” сприймається уже як оголошення війни. А торгові корпорації процвітають… Жменька обраних розкошують, а решта світу задовольняється крихтами із їхнього столу. Світом усе ще правлять люди, але гроші тепер правлять людьми. Усе купується і продається і гріш ціна людському життю.
Ми гордимося своїми сумнівними досягненнями і прикриваємо благими намірами убивства невинних. Тепер демократію здобувають через насильство, а інколи її привозять із заходу ворожі авіаносці. І ми не знаємо де добро, а де зло, і у кожного своя правда.
хоть один "попался" здравомышлящий с западной Украины... 
