Біль віднесла всі колючі сліди,
Але немає у мене вже сил...
Змотані знову червоні бинти,
Напоготові завжди нашатир.
І відчуваю, як знову вдихаю
Просто повітря і навіть не з гір.
Я виживаю і я повертаю
Свій погляд земний у небесний свій зір...
Серце моє, ти лиш бийся постійно,
Можеш не гучно і навіть не швидко!
Сила не в криці і навіть не в бійні,
Силою хвастатись інколи бридко...
Серце, не слухай, що треба й не треба.
Злі язики хіба знають, що в Бога...?
Людям лукавим далеко до неба...
Дуже захована їм ця дорога.
Заплющу очі, не бачу світла,
І вже закрились куліси вистави.
Дивлюсь у себе, а в мені є квітка,
З крану не хоче, а хоче з канави.
Серце, скажи, а чому я не знала?
Тільки закривши - я щось відкриваю.
Тільки згубивши - я щось відшукала,
Тільки любивши - Тебе відчуваю...
(с) - О. Кравець (16.07.14. - 0:40)
Гарний вірш, Олю! 
