Дощем холодним подумки заплачу
І зелень вічну киснем намалюю
Бо хто сказав що сильна, що не плачу?
Я в серці мрію твердо стати умовляю.
Ще день, не вечір, і не сутінки
Озону запах легко не вивітрюється
Дощ це людей сльозинки буцім-то
На публіці ніхто з них не принижується
І маски, лишень маски глиною замазані
Поприлипали, склеїлись з натурою
Ідуть у напрямку кимось указаним
Тихенько, погвалтовані примарою
В людей із часом очі атрофуються
І це уже за межею гротеску
У темряву, собою створену кидаються
І намагаються писати власну фреску
Любов- це таємниця кожного
Це шлях до найпрекраснішого майбуття
Із маскою- далекий ти від ніжного
Нагоди є, немає здобуття.
12.07.2014