У вечірній залі заспокійливо блукали,
Поліфонія ламала рівноправність як гілки.
Між далекими світами, за рахунок мій тобі,
Подарую келих раю з яблуневим цвітом лід.
Пий на щастя скло вітрин.
Під яким є ціле море, нагороди там на дні,
За взаємні ложки меду, за природну велич крил,
За пустелю ту, що в небі в діамантовій душі.
Дотик викликає щастя, хмари кава та вершки.
Літом юні босі ноги, сміхом плавали в росі.
У вечірній залі темно далі тіла не ходи.
Межі перейшли та й свято розірвали на шматки,
Вежі впали на брущатку від останніх ліхтарів.
Та куди тепер подіти хмари, каву та вершки.
