Просотане серце болем чи відчаєм
Пише свої божевільні новели.
Спокій блукає по краю, мабуть, леза,
Бо ж сумно, що знову з тобою окремо.
Розмалювала сни суто для тебе,
Щоб ти купався в пестощах ілюзій,
Ми відчували сердець наших трепет,
Тримавшись за руки, наче кращі друзі.
Розкажи, як живеш, як ти... як справи?
Чи люблять тебе там, де зараз живеш,
Чи те, що між нами було насправді?..
Чому ж ти як море від мене пливеш...
Закінчиться сон... тебе знов немає.
Не треба людей, не треба нікого.
Лиш серце ще вірить, а серце чекає,
Що наші з тобою зійдуться дороги.