дівчинко, себе цим не приспиш: «мені начхати, з ким
Ти спиш і дниш; кого годуєш; з ким грішиш;
додому швидко чи біжиш; чи топиш в молоці гашиш;
від джазу плачеш чи скулиш».
як б*єш мовчання сотень тиш: «мені начхати, з ким
Ти постіль ділиш, сон, куліш; нагострений чи в Тебе ніж;
чи Ти сьогодні їй насниш; а чи від щему заскімлиш;
чи, мо, на неї теж кричиш».
і через вічність, через пів він повернеться в ніч, аби
востаннє спитати, чи довго ще будеш собі брехати.
не треба по собі нічого лишати - забери навіть ці препарати,
які дозволяли садити серце за ґрати.
дівчинко, тобі ще стільки всього вивчати:
коли прокинувшись хочеться просто запійно бухати;
коли розбираєш життя на цитати, пам*ятай: начхати;
а все, що тебе не вбиває, змушує тебе писати.
