А демон малює крила
У сніжно-білий
Торішнім снігом,
Та все дарма.
І тільки стікають пір'ям
Патьоки сірі
І в божевіллі
Чия вина?..
А демон злетів би в небо...
Так мало треба —
В руках у тебе
Одна зоря.
Ти рвав би їх цілі ґрона...
Та зорі гаснуть в долонях
І ранять руки до крові.
І кров — вода.
А демон стомився просто.
У Всесвіті вічним гостем.
Пустий. В його високості
Вогні чужі.
І все молився до когось,
До чорта, а чи до Бога.
Та тільки німа дорога.
Слова пусті.
А демон забув контрасти.
І знову поплутав маски.
Так мало тепла і ласки...
Холодні дні.
Не знає чорне і біле.
По грані ходить невміло.
І все, що так наболіло
Схова в душі.
Іскряться у небі зорі.
І крила такі прозорі.
І знову синь неозора
Тебе п'янить.
І ти все вище і вище.
До мрії далі і ближче.
Тут не спитають: "Навіщо?".
Тут вічність — мить.
А десь під небом далеким -
Книжки, коньяк, сигарети...
І пам'ять знову не стерти.
Тривожна тьма...
І знов безсоння карає...
"..До Пекла, а чи до Раю?..".
Покірно тебе чекає
Твоя Зоря.
