Як хочеться багато написати,
про смуток і про радість, про печаль.
Так важко почуття в собі тримати,
а поділитись ні з ким цим нажаль….
Не одинока, не самотня, заміжня.
І в колективі кажуть люди я душа.
Мене здається вистачає на усіх,
занадто балакуча - то мій гріх.
Проте про наболіле не скажу,
не вірю я в сердечні співчуття,
бо різні сім’ї одинаково щасливі,
та майже в кожній є своя біда.
І не скажу, як буду я радіти,
бо заздрість то не примха, то життя
і люди в заздрості такі мінливі,
підступні і не знають каяття.
Я не скажу, як буду сумувати,
й які печалі буду я нести
Усе що можу, то це інколи писати,
до запитання невідомому, листи…