Додаю вірш, написаний 13 лютого 2014 р.
Деякі слова хочеться забрати назад,
решту - залишити надовго...
Країна переживає той самий вирішальний момент,
коли конче необхідне переосмислення
власних внутрішніх цінностей кожною людиною
Прихильниця я революцій в собі, –
коли не прикритись юрбою…
коли усередині – кровний двобій…
коли – вже не можна без бою…
коли у душі різні правди зійшлись
і звіром пішов брат на брата…
коли проминуло спокійне «колись»
і злочин найбільший – мовчати…
Ще нé відлунав замордований біль,
відвага іще не сконала…
Майданівцю милий, я вірю тобі,
але… тут Майдану замало!
О парубче щирий, романтику мій,
згадаймо свою Україну –
не те, що ми хочемо МАТИ у ній,
а те, що їй кожен з нас ВИНЕН!
Коли вже взялися "ламати режим" –
то змінюймо тільки на краще!
Країна чудес – не країна чужин.
Зважаймо: хтось мислить інакше.
Бо вже інтернет до "розколу" дійшов.
(Воюють і там до загину).
Ох, буде ганьба нам довіку, якщо
розломимо ми Україну...
О як її серце – наш Київ – болить,
зазнавши такої огуди!
Рятуймо її, відмиваймо щомить
від злого бездумного бруду!
У цій, некерованій вже, течії
плекаймо любов і надію.
Хранімо її, бережімо її!
Спотворити кожен зуміє!
І прикладом добрим, достойним своїм
висвітлюймо душі терпляче!
Коли над Майданом розвіється дим,
і вдасть: не було його наче, –
будуймо! Бо всяк лінуватись навик
в житті… від дивану – до столу…
Вже час – розгрібати (свідомо) смітник
у власній душі і довкола!
Забути, закреслити слово «хабар»,
а не спокійнісінько жити,
годуючи мовчки неситих нездар,
в яких Україна – корито.
Аби чорна пліснява не увійшла
нечутно до рідної хати –
стараймось неробства, жадоби і зла –
найперше собі! – не прощати.
Ростити в суворості власних дітей,
до зла в неминучім протесті.
Бо ця вседозволеність переросте
у національне безчестя!..
…Гартуєш себе тисячАми годин.
Тобі – друзі вірнії дані.
Та з власною совістю ти – сам-один
на цім велелюднім Майдані!
Дивись, досягнувши омріяних прав,
аби не втопився в "кориті"!
А щоб і надалі натхненно стояв
за гідність – щодня і щомиті...
Якщо за ОБОВ’ЯЗОК йде боротьба,
і буде тривати довіку,
я першою (як не завадить юрба),
вклонюся тобі, Чоловіку.
Розумний, достойний, міцний – саме той,
який най і вб’ється, а БУДЕ!
І скажуть усі: «Це – народний герой,
що виведе націю в люди!!!».
Усе, що робитимеш ти – недарма,
воно принесе нагороду!
Бо в світі найбільшої сили нема,
ніж сила любові народу.
Якщо ж все заради самих тільки ПРАВ,
політика... – що тут казати?..
"Крадій у злодюги ломаку украв..."
Вирішуймо: БУТИ чи МАТИ!
Зы:
Скажу ещё на языке, на котором думаю.Чисто мои мысли. (никто в уши не дул ):
Радикальное мышление всегда искусственно вдалбливается 3-й стороной как:
1) Инструмент для достижения своих шкурных целей.
2) Как средство самоликвидации. (нельзя разговаривать с оппонентом исключительно на языке ультиматумов. Это априори приговор самому себе)
Хорошо, что Вы способны самостоятельно мыслить и стремитесь к истине. Это дано далеко не всем. Только тем людям, у которых крепкий стержень внутри.
Я учился в Ялте в советской школе, где преподавался украинский язык и литература. Я помню этот язык до сих пор. Когда сейчас слышу разговоры (распространяемые радикалами слухи) о депортации украинцев и крымских татар из Крыма, о запрещении украинского языка в школах, так и хочется крикнуть: "Не дождётесь! Несмотря на то, что Вам так мучительно этого хочется!"
Тетяна Яровицина відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибо, Ген... Как я обычно шучу, у меня не настолько много здоровья, чтобы есть конфеты с начинкой. Будем жить по велению сердца и разума!
Відповідаючи на "вступне слово": "Ходіння по муках" дуже повчально читати саме зараз. Все, що відбувається вже було в нашій власній історіі.Черговий виток симетричної, дзеркальної спіралі.Все повторюється, але iнакше.В дзеркальному отображенні. Тiльки муки тi ж.Вони в будь-якому дзеркалі виглядають однаково болісно ...
):
