Ростислав Дуров
Так іноді шкода, що я не вмію
Курсивом пензля вивільнити душу,
Вселити в полотно дитячу мрію,
І танцем барв залить буденну сушу!
Щоб янголом тих барв здійнятись в небо,
І, розпроставшись, зорями розсипатись в долоні,
І в поцілунках вітру та обіймах степу
Навік зостатись вільним у полоні…
…В полоні почуттів, краси, емоцій,
Любові, щастя, радості полоні…
Прокинутись світанком навесні… і зрозуміти :
Життя – це сад, а люди в ньому – квіти,
І дім їх – не у вазі на балконі!
Щоб істину не ськати у воді,
А єдність світу відчувать корінням!
"Бо все дано для подвигу тобі,
Нічого не дано для розуміння!"
(присвячено Оксані Забужко)