У полі дівчина сумна
На пагорбі сидить і плаче,
Коханого звела війна
В могилу, не побачить
Вона вже більш його очей
Ясних, як місяць в небі,
Не спатиме вона ночей,
Чекатиме його до себе,
Як хтось лиш увійде до хати,
На шию кинеться йому,
Потім побачить, що то мати
І проклина страшну війну.
В безумстві, в вічному чеканні,
З пекучим болем у душі
Вона чекатиме світання,
Щоб дім пустий цей залишить,
І щоб могилу навістити,
Поплакать і посумувать,
Аби лиш вдома не тужити,
В пустій хатині спочивать.
Забрала в неї все війна,
То хай життя теж забирає,
Так думала вона, нема
Життя, якщо коханого немає.
Та попри все живе надія
У серці бідної вдови,
Живе ще віра, є і мрія,
Що він повернеться з війни.
Молитись Богу вічно буде,
Щоб милого вернув з війни,
Вона його довіку не забуде,
А він завжди приходитиме в сни.
2009 р.
Про це навіть страшно подумати...Але нас ніхто запитувати не збирається...Зараз всі дійсно живуть однією вірою і надією на мирне подальше життя в Україні.Цілую тебе,Юлічка,чудово пишеш.Катюша в захваті від твоїх віршів.Так тримати.
Юлія Кириленко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Тяжело. Моя мама осталась сиротой после Великой Отечественной войны, это не дало ей возможности реализовать свой талант, свои мечты. Война - самое страшное, что довелось пережить их поколению. Давайте не допустим этого сейчас, ведь ничто в этом бренном мире не стоит дороже жизни человека, слезы ребенка, угасших глаз матери, потерявшей сына или вдовы. Остановитесь люди! Пусть живут все, каких бы взглядов они не придерживались, всегда можно договориться, если этого хотеть.
Юлія Кириленко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Мои прадедушки отдали жизни за мирное небо над нашими головами... Так пускай же это не будет зря!
Мені надзвичайно приємно 
Тяжело. Моя мама осталась сиротой после Великой Отечественной войны, это не дало ей возможности реализовать свой талант, свои мечты. Война - самое страшное, что довелось пережить их поколению. Давайте не допустим этого сейчас, ведь ничто в этом бренном мире не стоит дороже жизни человека, слезы ребенка, угасших глаз матери, потерявшей сына или вдовы. Остановитесь люди! Пусть живут все, каких бы взглядов они не придерживались, всегда можно договориться, если этого хотеть. 
