Коли мені ночами сниться
Бентежний запах від війни,
То відкривать мої зіниці
Страшніше ніж я йму собі.
Бо не бажаю я побачить
Зруйновані міста, хати,
Що спорожніли в одинацтві,
Й людей лишились - їх душі.
Я не бажаю бачить горе,
Повсюди де б я не пішла.
Із сліз гірких налитих море…
В очах людей вогонь, війна.
І я не хочу відправляти
Мого коханого кудись,
Та в ці часи й оборонятись,
Й лицем в багнюку падать ниць.
Я не спроможна допустити,
Що братський нам колись народ,
Своїх сусідів може вбити,
Завдати нам таких турбот.
Не хочу я таке майбутнє
Для всіх дітей на цій землі,
Щоб були згублені, забуті,
Й росли щоденно у біді.
Не хочу бачить сирот всюди,
Й не знати як допомогти.
Не хочу, чуєте, ви, люди,
Не хочу страхів я війни!
Я хочу жить на Батьківщині,
На цій оспіваній землі.
І відчувати квіт калини,
Писати про дива вірші.
Я хочу чути сміх дитячий,
Радіти в радості людей.
І навіть щоб й глухий й не зрячий
Співав чудових лиш пісень.
Щоб наш народ, такий могутній,
Вже в решті решт щасливим став.
А в снах щоб запах ледь відчутний
Про слід весни мені співав….